На Театральному майдані Луцька, біля пам’ятника Лесі Українці відбулася громадська панахида та вшанування пам’яті з нагоди з нагоди 111-ї річниці від дня смерті поетеси. До заходу долучилися представники Волинського національного університету імені Лесі Українки, влади, громадських організацій, письменники та небайдужі лучани.
Духовенство Волинської єпархії відслужили панахиду.
Потому присутні взяли участь у покладанні квітів.
Завідувач кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури Сергій Романов подякував усім, хто прийшов вшанувати пам’ять видатної літераторки.
«Леся Українка – дитина своїх трудів і своїх звершень. Її життєвий шлях це не лише творення непроминущої вартості художніх творів, а й великий подвиг з розбудови того, що ми нині називаємо національним державним проєктом. Це підпільно-революційна діяльність, просвітницька діяльність, ходіння в народі збирання фольклору – все те, що нині кладеться у підмурівок нашого державного життя і відродження. Незламність – головна риса її душевної конституції, її світогляду, свідомості, особистості. Також можемо додати ще одну характеристику Лесі Українки, як вона сама писала: «Маю спеціальну волинську вдачу трохи понуру і задумливу і маю еластично впертий характер». Цей еластично впертий характер видається дуже прикметним до української вдачі. В такі дні ми маємо зберігати пам’ять про наших великих та нашу країну», - сказав науковець.
ДОВІДКА:
Влітку 1913 року лікарі порадили Лесі Українці поїхати на гірський курорт в м. Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. В цей час вона знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Важкохвору Лесю хвилюють літературні справи в Україні, вона вирішує написати для альманаху «Арго» твір, задум якого виношувала кілька років. І диктує матері Ользі Петрівні короткий конспект поеми «На передмістю Олександрії…».
На світанку 1 серпня 1913 року дорогої усім Лесі Українки не стало. Звістка про її кончину сколихнула не тільки Україну, а і всю Європу. Телеграми зі співчуттям надходили з Тбілісі, Харкова, Воронежа, Риги, Варшави, Парижа, Відня, Женеви – з багатьох сіл, міст і містечок, з різних країн.
Труну з тілом літераторки привезли до Києва поїздом 8 серпня (нов. ст.), ховали наступного дня на Байковому цвинтарі (поряд з могилою батька і брата Михайла). Під час поховання нести труну на руках, співати пісень і виголошувати промови було заборонено. З вінків зривали червоні стрічки і написи. Людей не пускали на кладовище, але вони проривали заслони, влаштувавши справжню маніфестацію. Прибули делегації з різних місцевостей України, Росії, Грузії. 29 серпня за ініціативи українців – католиків у костьолі св. Миколая в Києві була відправлена урочиста меса.
Відділ інформаційної політики
