Війна застала всіх зненацька. Абсолютної тиші немає в жодній області України. Є ті міста, від яких не залишилося живого сліду. Одне з таких – Маріуполь.
Це інтерв’ю-знайомство з милою дівчиною Анею Дроздовою, під час якого вона розповіла про своє життя в Маріуполі, переїзд до Луцька, навчання у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, нові знайомства та бажання й плани на майбутнє.
– Спочатку я б хотіла розпочати, напевно, з болючого… Як тебе застала війна?
– Це було дуже несподівано о 6-й ранку. Мав бути звичайний день, я планувала йти на роботу, а прокинулася від дзвінка мого хлопця зі словами: «Ти чому спиш? Маріуполь бомблять!». Приблизно через десять хвилин я почула вибухи. Дуже злякалася, почала телефонувати мамі, яка жила в іншому районі. Бігала по квартирі, збирала речі, щоб поїхати до неї. Хотілося в такий час бути разом.
– Сьогодні Маріуполь – біль усієї України, й навіть усієї Європи. Поки є мало втішних новин про місто та його мешканців. Коли ти покинула Маріуполь і переїхала до Луцька?
– 16 березня ми швидко зібралися. Сусіди завезли нас у село за 20 км від Маріуполя. Там ми жили понад два тижні. Хлопець просив мене їхати звідти, мовляв, ситуація погіршиться. Згодом ми вирішили все ж таки поїхати, але лише я з татом, а мама залишилася там. У Луцьк ми потрапили в кінці березня.
– А мама, як я розумію, залишилася там, у селі?
– Так.
– Я сподіваюся, з нею все гаразд?
– Учора вона нарешті вийшла на зв’язок.
– Я щиро рада. Вірю, що скоро Ви з нею побачитеся. Пропоную поговорити про Луцьк. Ти вперше в нашому місті? Які твої враження про нього?
– Так, уперше. Це дуже красиве місто, тут хороші люди. Як тільки ми приїхали, то відразу нам кинулися допомагати, висловлювали співчуття. Коли вперше прийшла в Університет імені Лесі Українки, мене дуже класно зустріли студенти, які тут навчаються. Я була приємно здивована аж до сліз: не звикла до такого. Уже гуляла центром міста, була на околицях Луцького замку.
– Як тобі наш Університет? Скільки часу тут провчилася, бона початку розмови ти сказала, що Маріупольський державний університет відновив свою діяльність, і наразі ти продовжуєш навчання там?
– Я була на кількох заняттях. Дуже здивувалася, що ви практикуєте нові форми проведення навчальних занять. Мені було цікаво, реально сподобалося. Викладачі все пояснюють, нестандартно подають теоретичний матеріал. У вас класний університет, я вам дуже заздрю.
– Ти сказала, що в нас нові технології навчання. Які саме? Можливо, відчула різницю між Маріупольським державним університетом та Волинським національним університетом імені Лесі Українки?
– Я навчаюся на спеціальності 014.01 Середня освіта (Українська мова і література). Декілька форм навчання для мене – нові. Наприклад, лекція-інтерв’ю, цікаві практичні заняття, що стосуються мого фаху.
– Українська мова зараз стає дуже популярною, і мені здається, що попит на тебе як на спеціаліста буде величезний. Як ти думаєш?
– Сподіваюся, що так буде (сміється). Коли я навчалась у школі, мені дуже подобалися мої вчителі, я любила їхню працю. Вони часто мене просили про допомогу. Наприклад, відправляли на уроки до молодших класів. Я трохи вливалась у вчительську роботу, і мені це подобалося. В одинадцятому класі я сказала, що хочу бути вчителем, а коли почала навчатися в університеті, то з’явилося велике бажання працювати зі школярами й навчати їх чомусь новому.
– До речі, щодо працевлаштування. Відповідаючи на перше запитання, ти сказала, що мала йти на роботу. Ким ти працювала?
– Я була менеджером в офісі. Займалася рекламою в місті.
– Чи маєш хобі? Які твої захоплення?
– Майже весь вільний час, якого було небагато, я займалася фотографією: кликала дівчат, робила їм макіяж, організовувала фотосесії, вела свою сторінку в інстаграмі. Мені було цікаво робити гарні й незвичні світлини.
– А як щодо нових знайомств? Чи з’явилися вони в тебе після приїзду до Луцька?
– Зараз якраз мені не вистачає нових знайомств, і, окрім дівчаток зі своєї групи, я поки нікого не зустріла. Мені трохи важко заводити нових друзів, я дуже сором’язлива, але, думаю, скоро їх у мене побільшає.
– Поділися трішки своїми планами. Боюся запитати про майбутнє, то скажи, чи плануєш лишатися в Луцьку, чи переїдеш в інше місто?
– Якщо чесно, я б хотіла залишитися тут, і, напевно, житиму в Луцьку все життя. Мій університет переїхав до Києва, але працює дистанційно. Є варіант продовжити навчання в магістратурі у ВНУ імені Лесі Українки. Інший – закінчити магістратуру у своєму університеті. Також хотілося б знайти роботу, нові заняття та хобі. Це дуже важливо для мене, тому що все, чим я займалася, залишилося в Маріуполі.
Розмовляла Наталка ХАРЧУК
