Візит Сергія Притули в Університет імені Лесі Українки викликав неабиякий ажіотаж серед студентства. Лідер думок, громадський і політичний діяч, волонтер – ці й іще багато регалій та епітетів, без сумніву, характеризують Сергія Дмитровича як цікавого співрозмовника.
Діалогу Сергія Притули зі студентами передувало це інтерв’ю, під час якого мій співрозмовник зарекомендував себе як хороший респондент. Сергій лаконічно, але вичерпно відповідає на запитання, традиційно для себе багато жартує, жестикулює. В університетській аудиторії він ловить «вайб», почувається комфортно, згадує про свої студентські роки й акцентує увагу на ключових меседжах для студентства.
– Сергію Дмитровичу, раді вітати Вас в Університеті імені Лесі Українки. Ви їздите містами України та публічно звітуєте про діяльність фонду. В Луцьку у Вас буде дві зустрічі. Перша – це досить таки нішеве, хоча і тематичне спілкування зі студентами. Який посил підготували для здобувачів освіти нашого ЗВО?
– Приїжджаючи до кожного міста, я намагаюся охопити три напрями в контексті зустрічей. Перший безпосередньо пов’язаний із роботою фонду. Тобто, це публічний звіт перед громадою міста про його роботу за два роки. Після цього я зустрічаюся з бізнес-колами певного регіону. Якщо є можливість ще зустрітися зі студентами, то я ніколи не нехтую нею. Коли мені було 18 років, в університет, у якому я навчався, ніхто з відомих особистостей не приїжджав, аби поспілкуватися з молодими людьми та поділитися своїм досвідом. Є деякі речі, про які ми думаємо, що студенти їх знають і розуміють за замовчуванням. Але в такому випадку звідки береться от така велика кількістю переглядів якогось російського серіалу «Слово пацана» в ютубі? І це ж, напевне, не моя мама слухає «інстасамку» в «Спотіфай». Як показує практика та спілкування, це все робить молодь. Тому доводиться розповідати як монетизується, наприклад, перегляд російського контенту в українському ютубі, як потім ці кошти потрапляють у бюджет російської федерації і виділяються на війну в Україні, як ролик російського контенту, який ти переглянув у ютубі, перетворюється на кулю, яка летить у нашого захисника. Донати – це добре, патріотичні вигуки – це теж дуже добре, але цього недостатньо, якщо ти приходиш додому і «на ничку» дивишся російський контент. Потрібно випалювати все це.
– Дискусійне питання в продовження попередньої теми: студентство – це більше про навчання? Чи студентство під час війни – це все таки більше про те, щоб максимально працювати на Перемогу?
– Я все-таки залишуся людиною, яка хотіла б, щоб студенти робили те, заради чого вони прийшли навчатися в університет – добре вчилися. Із країни виїхало мільйони людей, росія кожного дня вбиває українців. Найстрашніше, що може трапитися після війни – це велика кількість неосвічених і низькокваліфікованих людей. Тоді ніхто країну не відбудує. У нас дійсно є великий клопіт із тим, як відбувається навчання. Фактично, чотири роки діти не вчаться нормально: два роки дистанційного навчання через «ковід», понад два роки повномасштабної війни. Нам ще це все повернеться бумерангом. Якщо маєте можливість навчатися і здобувати свій фах, то, будь ласка, робіть це, бо як мінімум це повага до людей, які ціною власного життя дають вам можливість здобути освіту. Але це не означає, що не потрібно долучатися до соціальних активностей і волонтерства. Звичайно, все треба поєднувати і це можна робити у будь-який спосіб. Можна задонатити зі стипендії або самостійно організувати збори, чи ходити і здавати раз у місяць кров у військовий шпиталь. Студенти можуть багато зробити для Перемоги, аби було бажання.
– У Вашого фонду досить продуктивна співпраця з волинським волонтерським штабом «Ангар», у якому, до речі, чимало наших випускників. Розкажіть про цю співпрацю.
– Завдяки «Ангару» нам вдалося відкрити у Луцьку філію Центру з підготовки цивільних, тому наш фонд створив найбільшу мережу центру підготовки цивільного населення й опору. Завдяки цій філії, луцькому осередку, Волинь з’явилася на нашій карті. Завдання, яке я ставлю перед колегами – бути не лише у Луцьку і не тільки тут проводити регулярні тренінги та навчання, а також виходити за межі обласного центру, йти в територіальні громади. Тому я дійсно сподіваюся, що цей рік пройде через призму цього завдання. Загалом із «Ангаром» у нас хороша співпраця.
– Ми час від часу організовуємо різні волонтерські ініціативи в Університеті. Напевне, як і більшість волонтерів, бачимо, що подекуди дуже важко даються збори, особливо на локальному рівні. На Вашу думку, як університет і студентство може активізувати волонтерську діяльність?
– Це уже питання більше до студентів ніж до мене. Хоча я вважаю, що ті, які небайдужі, повинні поставити перед собою завдання вивести зі стану анабіозу байдужих. Насправді не все так сумно. Ми нещодавно робили збір на «Рій помсти 2.0». Нам підставило плече студентське братерство і 23 заклади вищої освіти. Назвали цей проєкт «Пекельна сесія». Ст.уденти зі всієї України донатили на окрему банку. Так ми зібрали 2 мільйони гривень. Ми зібрали 100 мільйонів і частину нам назбирали студенти. Звісно ж, вони великі молодці. Насправді це все просто вирішується. Скільки у вашому Університеті студентів?
– Понад десять тисяч.
– Беремо пів вартості кави. Десять гривень у день – це ж не проблема? Ні, звичайно. Із кожного студента по десять гривень у день – і дрон «Мавік» ви вже маєте. Ще кілька днів по десять гривень, але з кожного – купили пікап і закрили ще одне питання. Тобто, важливо донести те, що немає маленьких донатів. Друге – саме регулярність вашого донату дає можливість волонтерам безперебійно працювати в контексті забезпечення військовослужбовців. Наприклад, сьогодні я буду показувати діаграму аналітики по надходженнях донатів за два роки. Ми назбирали 6,6 мільярда гривень за цей період часу, з яких мегазбори – це лише 22 відсотки. Усе решта – це ці рутинні донати по трішки щоденно, завдяки яким ми завезли військовим десятки тисяч одиниць різної допомоги.
– На початку війни розпочався пік людей, які були зацікавлені у тактичній медицині, курсах вогневої підготовки. Зараз є чимало можливостей, але ми бачимо, що все таки інтерес упав. Чи варто в контексті вищої освіти, в контексті середньої освіти робити ці елементи обов’язковими?
– Я переконаний, що це абсолютно здорова думка. Ба більше, силами наших людей із Центру підготовки цивільних ми прописали проєкт, який би хотіли запустити на базі Полтавської області. Ми розписали кількість інструкторів, часу, коштів для того, щоб прогнати усіх студентів і старшокласників області по трьох базових тренінгових курсах. Цей проєкт ми запропонували Міністерству освіти і науки України, готові знайти донорів під це за кордоном. От чекаємо на відповідь.
– Ваша особиста думка та досвід щодо співпраці зі студентами? Я переконаний, що у фонді є чимало молодих працівників. Можливо, хтось поєднує діяльність у фонді з навчанням? Наскільки в цій площині Ви взаємодієте зі студентством?
– Дуже часто студенти приходять до нас із пропозиціями. Так було 2022 року, коли вони зібрали кошти у межах акції «Бакалавр 4.5.0». Тоді студенти з півтора десятки ЗВО задонатили кошти замість святкування випускного в одну скриньку. Завдяки цьому ми придбали десять пікапів для військовослужбовців. Є студенти, які працюють або ж у період свят ходять із вертепом й активно донатять на фонд. У фонду немає поняття «ядро донорів». Донатять абсолютно всі, різного віку, гендеру, статусу, професії тощо. Я страшенно пишаюсь тим, що фонд об’єднує навколо себе мільйони людей, зокрема молодь і студентство.
– Згадали ми про те, як студенти мають вчитися. Утім, водночас вони мають право і на відпочинок. Чи мають право на життя студентські гумористичні проєкти в період війни?
– Звичайно, що так. Я розмовляю з хлопцями на фронті, у яких діти – студенти. Вони воюють для того, щоб їхні діти могли нормально жити, щоб вони могли сміятися, ходити на пари, закохатися. Це нормально. Коли, як не у 18 років? Єдине, що ми просимо: не забувайте завдяки кому маєте можливість сміятися, відпочивати, співати пісні під гітару. Не треба себе заганяти в стан вірної журби та провини, але не забувайте, що іде війна, і вирішіть у який спосіб ви будете висловлювати свою вдячність. Ви, молодь, проводьте цей час так, як притаманно молодим людям, але не забувайте, що в країні точиться війна, і не забувайте тих заради кого ви маєте цю можливість жити .
– На завершення хочеться повернутися до позитивної ноти. В одному із шоу Ви розповідали кумедну історію зі студентського життя, коли викладач плутав Ваше прізвище, але був одногрупник, прізвище якого було теж кумедним…
– Руслан Трахановський. Було таке.
– Згадайте, будь ласка, якусь кумедну історію зі свого студентського життя.
– У мене є подруга Іра. Вона на два роки старша за мене. Ми разом створювали команду КВК при університеті й брали участь у конкурсах художньої самодіяльності. Іра за нами як квочка за курчатами бігала. Ми з одногрупниками на ІІІ курсі були, коли Іру з V курсу виганяли. Вирішили, що треба щось робити і якось її витягати. Ми якось через скло підробили підпис ректора в листі, відправили ті документи, Ірку поновили і ми по сьогодні згадуємо цю історію.
Спілкувався Андрій МОШКУН
Фото: Олександр ПІЛЮК
